Проблеми жінок, що мандрують Іраном

Не зважаючи на те, що Іран мені неймовірно сподобався і я явно планую ще сюди вернутись, але є кілька речей, через які я видихнула з полегшенням після переходу кордону з Вірменією. Ось кілька з них:

  1. Хіджаб. Носіння хіджабу для жінок тут обов’язкове і його відсутність карається законом. Зазвичай дівчата починають його носити з 8-9 річного віку і після того знімають лише вдома, в спільній компанії, де немає небезпеки несподівано наткнутись на поліцію.
    За кілька хвилин після фото дівчаток забрали і вернулись вони вже в чадорах (то було біля мечеті)

    За кілька хвилин після фото дівчаток забрали і вернулись вони вже в чадорах (то було біля мечеті)


    Цей закон також поширюється і на туристок, незалежно від віросповідання. Хіджаб потрібно носити постійно – на вулиці, в транспорті (навіть під час нічних переїздів в поїзді або автобусі), під час треку по горах, в спеку вище 40 градусів. Особливих вимог до цього елементу одягу, окрім того, що голова повинна бути покрита, немає, особливо для туристок. 20160614-iran_868Тобто іранки зазвичай носять чорні шалі, з доволі цупкої тканини, інколи також закривають шию і чоло. Сучасніші жінки обмежуються легкою шаллю будь якого кольору, яку часто лише злегка закидають ззаду на волосся. 20160609-iran_186Щоправда така “розкутість” зустрічається зазвичай лише в великих містах, таких як Тегеран і Шираз. До речі, рекомендую дівчатам, окрім шалі, брати велику кількість заколок, бо завязати шаль не дуже міцно, але і щоб вона постійно не злітала, вдасться не з першого разу ☺.

Відношення до хіджабу дуже різне – є ті, хто носить його з задоволенням, і на вулиці, і вдома; є такі, що щиро ненавидять і зривають з голови, як тільки переступлять поріг, але в одному всі погоджуються – хіджаб не має бути обов’язковим і вже точно не поширюватись на немусульман.

20160614-iran_854.jpg
Для хлопців все простіше - головне бути в штанах, ходити в шортах тут неприйнято
  1. Одяг. Окрім хіджабу в Ірані є ще кілька обмежень, які стосуються зовнішнього вигляду дівчини:
  • Верх – будь що на довгий рукав (щоб закривав лікті) і завдовжки як коротке плаття (або довше), необтягуючий, непрозорий, ні в якому разі не з вирізом 😉
  • Низ – штани (найпоширеніший варіант) або спідниці, які закривають щиколотки.
  • Взуття – без вимог.

Теоретично, це нескладно, але повторюсь – в спеку, під час треку в горах, протягом місяця всі ці нюанси починають доволі таки діяти на нерви.

20160616-iran_994

Ебі (наш хост) з сім’єю на відпочинку, водосховище Заяндерут

Для самих ж іранок правил трішки більше, але вони часто варіюються в залежності від виховання, місця проживання та залежності від соціальної думки. Тобто іранки надають перевагу чорному одягу, часто можуть навіть в спеку бути в плащі, джинсах, закритих черевиках (сандалі також вже розкутіший варіант), дуже рідко можна зустріти дівчину на каблуках і в спідниці. 

20160612-iran_558

“Леопардові” чадори видають лише туристкам, іранкам – білі або чорні, мечеть Шах-Черах, Шираз

Часто поверх всього вище зазначеного ще вдівається чадор – простиня, яка накриває все тіло до п’ят, залишаючи відкритим лише лице. До речі, чадори для туристів обов’язкові лише в мечетях, але тут їх зазвичай видають на вході.

20160612-iran_402-1.jpg
Продавець чадорів, базар в Ісфахані
  1. Брак комунікації. Не знаю, чи це справджується і для дівчат, що подорожують самі, але я була з Арсеном і розмовляти вдавалось лише з іншими жінками, а от з чоловіками бували проблеми. От наприклад, сидить нас троє за столом: я, Арсен, дружній іранець, але такі питання, як “чи буде Наталя чай”, “чи можна її обняти на фото”, “скільки дружині років” спрямовувались до Арсена, а не до мене. Та й деякі дуже цікаві і комунікабельні співрозмовники одразу затихали і інколи навіть відходили на кілька кроків, якщо Арсен на хвилинку десь йшов. Це не завжди, але знову ж таки – після переходу в Вірменію я дуже тішилась що можу підійти до будь кого і запитати напрямок, час, пораду, а не стояти безмовним стовбчиком поруч.
  1. Сегрегація. Перед поїздкою я читала, що роздільний транспорт залишився в минулому і окрім наявності окремих вагонів для жінок в метро, всі можуть сідати разом. Але чомусь, коли я спробувала зайти в передні двері автобуса, водій мене не впустив і вказав на задні. І посередині всіх автобусів є грати, які розділяють транспорт на 2 половини: передню-чоловічу і задню – жіночу.
    Фото з www.planelesstravellers.com

    Фото з www.planelesstravellers.com

    За весь час вдалось потрапити лише в 2 чи 3 автобуси без такого розділення, так що казати, що цей поділ в минулому ще рано. Інколи це трішки проблемно, особливо якщо в вас одна карта на двох, та й до водія задалеко, щоб запитати де виходити. Ну і дівчата, якщо вас в транспорті захитує і ви полюбляєте сидіти попереду – то мої вам співчуття. Але це стосується лише міського транспорту, міжміські такого розділу не мають.

Жінки вибирають ювелірні прикраси, Ісфахан

Жінки вибирають ювелірні прикраси, Ісфахан

Ще є багато обмежень і проблем, наприклад знайомство хлопця з дівчиною, одруження всупереч волі батьків, спроби жінок робити кар’єру, а не будувати сім’ю, співати та багато інших. Але оскільки вони стосуються лише іранок, і не мають жодного відношення до іноземок-мандрівниць, то їх я опишу окремо, сподіваюсь десь найближчим часом.

It's only fair to share...Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedIn

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *