Памірське шосе. Дорога від Душанбе до Хорога.

Як ми вже розказували в першій частині, більшість людей відправляється на Памір з Душанбе, а саме з автобази 29, яка знаходиться на околиці міста недалеко від аеропорту (приблизне розташування на Google Maps).

Більшість джипів відправляються зранку, тому дуже рекомендуємо домовитись про місця, ціни і час відправлення наперед. Не забудьте взяти номер телефону вашого водія. І ще одна порада, якщо хочете поторгуватись і скинути ціну, тоді краще відведіть вашого водія подальше від всіх інших, щоб вони не чули кінцеву суму проїзду.

Наш джип з Душане до Хорога.

Наш джип з Душане до Хорога.

Ще одна важлива річ – постарайтесь виїхати з Душанбе якнайшвидше. Якщо вам вдасться виїхати о 6 ранку, тоді є велика ймовірність, що ви доберетесь до Хорога в той же день і не пропустите по дорозі нічого цікавого.

Машини розраховані на п’ять-сім пасажирів: один на передньому сидінні і по три в двох задніх рядах. Але якщо ви знайдете п’ять людей, тоді цілком ймовірно домовитись їхати тільки вп’ятьох, що значно комфортніше. Всі рюкзаки кріпляться на багажник на даху, тому краще одягніть рейнкавер, щоб ваші речі не покрилися товстим шаром пилюки.

На памірському шосе пилюки вистачає, тому надівайте на ваші рюкзаки рейнкавери.

На Памірському шосе пилюки вистачає, тому надівайте на ваші рюкзаки рейнкавери.

В нашому хостелі ми знайшли ще трьох – пару з Німеччини і японського велосипедиста, тому торгуватись за джип було значно простіше. Спочатку наш водій хотів 300 сомоні за людину і добрати ще двох людей, але ми доволі швидко сторгувались до 250 з людини і тільки нас п’ятеро. Домовились з ним, що він під’їде під наш хостел о 7 ранку.

Звичайно, о 7 ранку він не приїхав (пунктуальність тут не дуже часте явище), тож нам довелось його видзвонювати. До хостела він приїхав приблизно о 8 і поки ми закріпили наші речі, розсілись, то пройшло ще пів години і виїхати вдалось лише о 8:30, що, чесно кажучи, доволі пізно.

Як ми уже згадували, більшість водіїв їде через Куляб, тому що недавно там повністю відремонтували трасу. По дорозі можна подивитись на гарне і фотогенічне Нурецьке водосховище, а також на стада баранів, яких переганяють прямо через трасу міжнародного значення.

20160909-tajikistan_2151

Перша частина дороги в ідеальному стані і, здавалося б, що цей відрізок можна проскочити миттєво, якби не місцеві ДАІ, які зупиняли нас при кожній можливості. Забігаючи наперед, скажу, що за всю дорогу від Душанбе до Хорогу нас зупинили 13 раз. І кожна зупинка – це 5-10 хвилин простою. Такса в місцевих міліціонерів не дуже велика – 3 сомоні, а якщо ти реально щось порушив тоді штраф 10-20 сомоні.

Таджикистан. Памірське шосе.

Десь посеред Памірського шосе.

По дорозі доволі багато чайханів, в яких можна без проблем зупинитись, трохи перепочити і перекусити, а інколи і заночувати.

Таджицький ош в чайхані посеред Памірського шосе.

Таджицький ош в чайхані посеред Памірського шосе.

При в’їзді в ГБАО на КПП у вас обов’язково перевірять документи, тож тримайте паспорт і дозвіл в ГБАО при собі. У нас виник казуз – міліціонер, який перевіряв документи, довго не міг зрозуміти чому у нас нема візи і пояснення, що для українців вона непотрібна, з пред’явленням штампу про в’їзд, на нього якось не сильно подіяло. Скоріше за все, він натякав на взятку, але ми не з тих, тому йому довелось через 15 хвилин нас пропустити.

Через декілька кілометрів після першого КПП дорога, яка після Кулябу стала асфальтом середньої паршивості, перетворилась на грунтовку. Деякі ділянки активно ремонтуються, будують нові мости і підпірні стінки. Пилюки в місцях будівництва дуже багато, тож навіть закриті вікна не рятували нас від пороху.

Пилюка - це невідємна частина памірського шосе.

Після грунтової дороги і будівельних майданчиків, наш джип і всі наші речі покрились товстим шаром пилюки.

Велика частина траси М34 проходить вздовж річки П’яндж, яка після злиття з Вахш стає найбільшою рікою Центральної Азії – Амудар’єю. П’яндж є природнім кордоном між Таджикистаном і Афганістаном, тож у вас буде прекрасна моживість подивитись, як живуть афганці всього лиш в 50 метрах від вас.

20160909-tajikistan_2274.jpg
Афганське село

До речі, ця частина Афганістану – одна з небагатьох, яка не знала війни. При вторгненні радянських військ ці землі не постраждали, вони не контролювались талібами і війна 2001 року їх не зачіпила.

Школа на афганській стороні

Школа на афганській стороні

В 2002 році між Таджикистаном і Афганістаном збудували перший міст через річку П’яндж. В 2004 році, за сприянням фонду Ага-Хана (на Памірі про нього ви будете чути всюди і багато), побудували ще один міст в провінції Дарваз, який назвали Мостом Дружби.

Міст Дружби між Таджикистаном і Афганістаном

Міст Дружби між Таджикистаном і Афганістаном

Ще трохи фотографій афганської сторони.

Афганістан

Афганістан

Афганістан. Килими і діти

Килими і діти

Оскільки ми виїхали з Душанбе досить пізно, а місцеві ДАІшники зупиняли нас занадто часто – темрява застала нас в дорозі, що на Памірському шосе ненайкращий варіант.

20160909-tajikistan_2502.jpg
Захід сонця над Памірським шосе

Спочатку наш водій вирішив трохи перепочити, тому що втомленим, після більше ніж 10 годин за кермом, в повній темряві, їхати не дуже безпечно. То ж ми зупинились в чайхані, не доїхавши десь 70 км до Хорога. Спочатку планувалось, що ми побудемо 3-4 години і рушимо далі, тому що наш водій не дуже хотів чекати до ранку. Тож фактично ніяких теплих речей ми з собою не взяли.

Але сталось трохи не так, як планувалось – ми зручно вмостились на тапчані і заснули. Так само зробив і наш водій. Я прокинувся десь о третій ночі, було доволі прохолодно, а наші теплі спальники мирно спали в рюкзаках десь на даху джипу. То ж прийшлось викручуватись. Ми знайшли клійонку, на якій перед тим їли, і накрились нею. Стало трохи тепліше.

Ночівля в чайхані за 5 метрів від афганського кордону

Ночівля в чайхані за 5 метрів від афганського кордону

До речі, наша чайхана знаходилась на березі річки, фактично на самому таджицько-афганському кордоні.

Світанок

Світанок

Зліва Афганістан, справа Таджикистан і Памірське шосе, а посередині ріка Пяндж.

Зранку, ми поснідали прямо на нашому “ліжку” і десь о 7 знову вирушили в дорогу, щоб подолати останніх 70 км.

Після ідеальної дороги на Куляб і слухів, що дорогу на Мургаб відремонтували китайці, я думав що Памірське шосе в кращому стані. Але я помилявся. Ці 70 км ми повзли майже 5 годин. Інколи нам доводилось зупинятись на 10-15 хв і пропускати конвої фур.

Вантажні автомобілі на памірському шосе.

Вантажні автомобілі на Памірському шосе.

Інколи приходилось давати задній хід і декілька хвилин шукати зручне місце, щоб можна було пропустити зустрічний джип чи фуру. Місцеві говорять, що наразі планується будівництво мережі тунелів в цьому районі. Поки що слабо віриться, але в силу китайських будівельників (вони в Таджикистані роблять абсолютно все) я вірю.

Підїжджаєм до Хорога.

Підїжджаєм до Хорога.

На останньому блокпості перед Хорогом побачили звістку від українців.

Українці теж бувають на Памірі.

Українці теж бувають на Памірі.

На цьому блокпості весь особовий склад захотів з нами сфотографуватись.

Останній блокпост.

Останній блокпост ГБАО перед Хорогом.

В Хорозі ми вирішили не затримуватись і якнайшвидше спробувати добратись в Вакханську долину. Тут ми попрощались з японцем Хіроші, який далі планував їхати на велосипеді по Памірському шосе до Киргизстану і звідти в Китай.

Прощання з Хіроші.

Прощання з Хіроші.

На цьому все, а в наступній частині ми розкажемо про одне з найавтентичніших і найвіддаленіших місць Таджикистану – Вакханську долину.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *